Втрачений резерв української економіки: чому ринок ігнорує 2 мільйони працівників

За офіційною статистикою, в Україні проживають понад 2,8 млн людей з інвалідністю. З них приблизно 68% – це люди працездатного віку. Тобто більш як 2 млн українців, які потенційно можуть і хочуть працювати. Але лише кожен шостий із них має роботу.

На тлі дефіциту кадрів, викликаного мобілізацією, міграцією та старінням населення, це виглядає парадоксально. Ми маємо величезний невикористаний резерв – і вперто ігноруємо його. Чому?

Це не про милосердя — це про економіку

Інклюзія в працевлаштуванні часто звучить у публічному дискурсі як щось "соціальне", гуманітарне, про жалість або добру волю. Але це помилкова рамка. Насправді це про ефективне використання людського потенціалу. Успішні економіки – від Німеччини до Канади – роками доводять, що відкритий і доступний ринок праці збільшує ВВП, скорочує витрати на соціальну підтримку і сприяє інноваціям.

Бар’єри сильніші за мотивацію

Більшість людей з інвалідністю, з якими ми працюємо, не шукають пільг – вони шукають роботу. Але часто стикаються з невидимими (а іноді й дуже видимими) бар’єрами:

• фізичні (відсутність ліфта чи пандуса);
• інформаційні (вакансії без опису умов праці);
• технічні (системи нечитабельні екранними програмами);
• а головне — бар’єри у ставленні: "а чи впорається він/вона?", "це занадто складно", "нам буде дорого адаптувати".

Додається застаріла система ідентифікації інвалідності, відсутність кар’єрного супроводу, бюрократія центрів зайнятості й повна невидимість інклюзивних вакансій на ринку.

Що з цим робити?

Ми в Лізі Сильних провели дослідження, серію фасилітованих сесій і створили Каталог рішень у сфері інклюзивного працевлаштування — практичний документ, у якому зібрані конкретні кроки для бізнесу, громад і держави.

Це не про те, щоб "пожаліти" людину з інвалідністю. Це про те, щоб:

• впровадити поняття "розумного пристосування" в законодавство і пояснити роботодавцям, що це означає;
• компенсувати витрати на адаптацію робочих місць, бо бізнес не завжди має змогу це робити самотужки;
• запустити систему кар’єрного супроводу, бо не всім потрібен "стандартний" підхід;
• змінити публічну риторику — побачити нарешті в людях з інвалідністю колег, потенційних підприємців та надавачів послуг.

Ринок праці – це не благодійність

Включення людей з інвалідністю у ринок праці не є соціальною милостинею. Це – інвестиція в стійкість економіки. Це – відповідь на кадрову кризу. Це – про зріле суспільство, яке не відсікає когось через упередження.

Наразі українська економіка не може дозволити собі ігнорувати 2 млн потенційних працівників. Час перестати сприймати інклюзію як "соціальну тему" – і почати говорити про неї мовою розвитку, ефективності та змін.