Процес корекції стосунків США з Росією не будується на вирішенні суперечностей – їх надто багато, від контролю над ядерними озброєннями до боротьби за Арктику.

З боку США він тепер будується за принципом – менше фронтальних зіткнень там, де це дорого й незручно, й більше угод там, де можна урвати своє. Структурне суперництво нікуди не подінеться – його просто тимчасово загортають в "дипломатичне пакування".

Гра в нормалізацію йде за правилами реалістів: війна в Україні стає не центральною темою для США, а проблемою серед важливих завдань – перерозподілу ринків, логістичних маршрутів, реалізації комерційних проєктів. Те, що нещодавно називали "конфліктом цивілізацій", перетворюється для США на розмінну монету певного номіналу.

Китай в цьому процесі – додаткова карта в рукаві. З одного боку, РФ може запропонувати США те, що Китай відмовиться дати – рідкісноземельні метали, ринки збуту, логістичну інфраструктуру, прибуткові проєкти в видобутку енергоносіїв.

З іншого боку, США мають вплив на Китай проти РФ, бо можуть дати КНР те, що РФ не може – технології та інвестиції, й головне – зберегти свій ринок збуту для китайських товарів. Тому РФ розуміє, що можливе повторення а-ля Ніксон – Кіссінджер – Мао.

Ймовірно, буде нова модель відносин між США та РФ – паралельна конфронтація та паралельна співпраця.

Не холодна війна й не розрядка, а прагматизм двох втомлених гравців, яким потрібен час, щоб перепочити перед наступною сутичкою.

Все зводиться до звичної гри інтересів й прагматизму: відступити там, де дорого боротися, й закріпитись там, де можна диктувати правила, й, головне – мати вигоду.

Оригінал