Немічні старці не зможуть поділити світ

Учора Україна відзначила День Незалежності. Сьогодні – фактичний День Незалежності Білорусі.

25 серпня 1991 року декларації про незалежність Республіки Білорусь було надано статус конституційного закону. Наші країни стали суверенними практично одночасно: 1991 року радянські республіки поспішали якомога швидше вирватися з "імперії зла" і почати жити самостійно у вільних і демократичних державах.

І сьогодні, 34 роки потому, коли в Україні війна, а в Білорусі – жорстка диктатура, ми продовжуємо залишатися пов'язаними долею та історією.

Першопричина як війни в Україні, так і диктатури в Білорусі одна – хвора імперська Росія, яка за будь-яку ціну намагається утримати наші країни під контролем.

Диктатор Лукашенко зміг правити в Білорусі 31 рік тільки завдяки репресіям і всебічній кремлівській підтримці. В Україні ж встановити проросійську диктатуру не вдалося, тож на неї пішли руйнівною війною, яка триває уже 11 років.

Результат цієї війни вирішує долю всіх нас: українців, білорусів, молдован, грузинів, які мріють вирватися з лап Кремля, а також усієї Європи, частиною якої ми, безсумнівно, є.

Україна сьогодні – це ключ до регіональної безпеки. Це не тільки наша, колишніх радянських республік, надія здобути нарешті свободу і щасливо жити у своїх країнах.

Це надія литовців, латишів, естонців і поляків позбутися загрози нападу, що постійно нависає. Тому що навіть "парасолька" ЄС і НАТО не дає їм сьогодні стовідсоткових гарантій безпеки.

Так, дивлячись на нерішучість Дональда Трампа щодо Росії, його небажання вживати жорстких заходів проти воєнного злочинця Путіна і допомагати Україні, компліменти та розшаркування перед диктатором Лукашенком, багато хто впав у відчай. Виникло відчуття тріумфу зла, марності зусиль і жертв та відсутності будь-якої справедливості.

Але я вірю в Європу та її здоровий глузд і впевнена, що ексцентричному президенту США не вдасться звести з розуму весь світ. Звісно, його щоденні словесні ескапади, суперечливі заяви та скандальні витівки перевертають усе з ніг на голову, ніхто не знає, чого від нього очікувати. Але, тим паче це змушує європейські держави спиратися на власні сили та ухвалювати самостійні рішення.

Хай би що робив Трамп, скільки б ще зустрічався з Путіним, скільки б провів із ним "хороших розмов", і навіть якщо він почне скасовувати санкції з російського або білоруського режимів, це не змінить ставлення Євросоюзу до загроз, які сьогодні виходять від цих диктатур.

Європа не скасує санкцій і продовжить підтримку Києва. Тому що цілком очевидно, що Путін намагатиметься і далі захоплювати Україну і, поки в Білорусі править його маріонетка Лукашенко, продовжить використовувати у своїх цілях територію і військовий потенціал нашої країни.

Ні нового Мюнхена, ні нової Ялти не буде. Жодні немічні старці – чи то Путін, Трамп, чи то Сі Цзіньпін, ті, що стоять однією ногою в могилі, – вже не в змозі поділити світ.

Я вірю, що у керівництва України та її народу достатньо стійкості та мужності, щоб вистояти й не капітулювати. А завдання Європи, завдання всіх нас, – зробити все можливе, щоб надати допомогу цій напрочуд сміливій і непереможній нації.

Тому що незалежна Україна – це і вільна Білорусь, і безпечна успішна Європа.

Колонка опублікована виданням "Хартыя'97 ", передруковано з дозволу автора