Пізно ввечері, 21 лютого, президент Росії Володимир Путін виступив зі зверненням до росіян. Майже годинна промова виглядала як емоційний екскурс в альтернативну історію України. 

У хворій уяві північного тирана Ленін створював Україну, кримчани щиро раділи російським загарбникам, по вулицях Києва крокували неонацисти, а блок НАТО облаштовував базу в Миколаївській області. 

Усе це нашарування пропагандистських міфів і відвертої маячні викликало сміх та огиду в одних українців і здивування в інших. Але і в Росії, і в Україні є люди, які у ці страшні казки вірять. 

Небезпека пропагандистської промови Путіна полягає в тому, що це струнка конспірологічна теорія. Вона має свою драматургію, сюжетно-образну концепцію. 

Як інші теорії такого штибу, вона дає людям прості відповіді на складні запитання. Пояснює, кого любити, а кого ненавидіти. Хто свій, а хто чужий. 

Ця пропаганда спрямована у першу чергу на внутрішню аудиторію, але опосередковано впливає також на громадян інших країн. У першу чергу має на меті згуртувати росіян, підготувати їх до майбутніх потрясінь, нових санкції, падіння купівельної спроможності рубля, а може й до нової війни. 

Для людей, які не мають сталих поглядів на життя, які живуть за інерцією, несвідомо, не докладають зусиль для перевірки фактів, які не звикли ставитися критично до інформації з телебачення або просто не стикаються з альтернативною інформацією, — для таких людей путінський симулякр стає реальністю.

Промова очільника Кремля емоційна, ідеологізована, імперська, агресивна й конспірологічна. Але такою вона виглядає зовні. У російському інформаційному задзеркаллі вона формує порядок денний. 

Російські пропагандистські ЗМІ підсилюють і поширюють слова Путіна, після чого таке параноїдальне уявлення про світ стає безальтернативним.