Ставка на "ідеали" в політиці не спрацювала. Як Україні знайти сильних союзників

Можна багато говорити та писати про те, що Україна всім довела своє право бути реальним гравцем світової політики. Це буде правдою. І говорити про те, що нас неможливо змусити щось робити – це теж буде правдою.

Як і те, що 2022 року ми у військовому плані вистояли. І навіть вибили противника з Київської та Харківської областей, фактично без серйозної допомоги союзників. Самі досі в шоці. Це теж буде правдою.

А тепер, коли ми віддали належне своєму самолюбству та україноцентричності, повернімося в реальність: політика – це мистецтво знаходити сильних союзників.

Де їх можна знайти? Їх не виявилося навколо міфічних принципів, свободи слова, демократії та боротьби з корупцією. Це "туман війни" для наївних.

Партнерів і союзників можна знайти тільки навколо реальних інтересів.

Європа і Китай залишаються в центрі нашої уваги, але головні сьогодні – Сполучені Штати. І конкретно – Дональд Трамп, який масу рішень ухвалює самостійно.

Розповідати Трампу про ідеали демократії взагалі позбавлено сенсу. Ця тема заходила хіба що Байдену, та й то виключно у форматі "поговорити", не перетворюючись на реальну зброю чи військову техніку. Нинішній президент США про ці речі навіть слухати не стане.

Фактично Трамп розуміє тільки мову бізнесу. І це вже не переробити в його голові. Цією мовою з ним доведеться розмовляти, подобається нам це чи ні.

У Кремлі це зрозуміли давно – розповіді про печенігів у цьому випадку просто прикриття. Насправді Путін продає Трампу перспективи по бізнесу. І свої успіхи на фронті. Мовляв, нерозумно інвестувати в Україну, яка все одно програє. Мовляв, ми вже взяли Покровськ і Куп'янськ, скоро захопимо весь Донбас, Запоріжжя, Дніпро і Харків. Тож разом дотиснемо слабкий Київ до капітуляції, а потім можеш мною лякати беззахисних європейців.

Що можемо ми запропонувати як альтернативу? Якщо домовилися скиглення не пропонувати, то залишаються дуже схожі речі.

Успіхи на фронті. Так, європейські санкції щодо нафти працюють, американські теж, але... українські санкції набагато ефективніші. Україна перекроює європейський ринок вуглеводнів. На ньому зможуть заробляти США і союзники, а вкладень мінімум – розвіддані для наведення по цілях і трохи ракет. Які ми частково ще й готові купувати.

Успіхи на фронті? Чому ні?

Вони ж не взяли Покровськ. Спасибі всім, хто там тримає оборону, а окреме – офіцерам комунікацій Сьомого корпусу Десантних військ та їхнім колегам зі Штурмових військ. Які щодня під вогнем фільмують відео з міста і публікують. Щодня доводять: Путін бреше, Покровськ не здали.

Вони не взяли Куп'янськ. Ба більше, надто довго грали в небезпечні ігри з розтягуванням логістики, і закінчилося все оточенням передових підрозділів окупантів.

Вони хочуть прорватися до Костянтинівки та Дружківки, але хотіти – взагалі не аргумент. Мені п'ятдесят, я чоловік, і краще за багатьох розумію, що просто хотіти – не аргумент.

Лякати нами Європу – не варіант, але як гарант безпеки ми можемо зіграти потрібну роль. Це зараз теж чудово продається багатим, але переляканим і слабким.

Ось так зараз може виглядати реальна політика України. Жодних "ідеалів" від слова "зовсім". Тільки бізнес, тільки інтереси, і на прилавок можна викладати тільки реальні речі. Не історію, не обіцянки, не розповіді, що ми в душі європейці та хочемо бути милими котиками в їхньому домі. Тільки конкретика.

Насправді політика завжди так працювала, просто ми надто довго вірили в рожевих поні, світовий устрій, Будапештський меморандум і красиві розповіді. За що й заплатили.

Оригінал