Якими є наслідки і перспективи стамбульських переговорів та у чому їхня парадоксальність

16 травня в Стамбулі вперше за останні три роки відбулись прямі мирні переговори між Росією й Україною. Як і очікувалось, вони не спричинили завершення війни, навпаки продемонстрували принципові розбіжності в позиціях сторін. Мабуть, єдиним позитивним результатом стала домовленість про найбільший обмін полоненими (1000 на 1000) за весь час повномасштабної війни між Росією й Україною.

Багато хто вважає головним досягненням сам факт цих переговорів (що вони взагалі відбулися) і домовленість про їх продовження. Я ж зверну увагу на парадокси (це важливо для розуміння їх специфіки і подальшої перспективи), а також політичні наслідки стамбульського перформансу.

Нібито це мала бути зустріч про завершення війни, а насправді для обох сторін зустріч в Стамбулі мала суто тактичний і демонстративний характер. І Росія, і Україна в першу чергу намагались продемонструвати президенту США Трампу свою готовність до мирних переговорів і одночасно провокували свого опонента до відмови від участі в стамбульському рандеву. Саме в цьому була суть гострої тактичної боротьби навколо нього.

Росія й Україна домовились про продовження, однак їх позиції є кардинально протилежними. Росія знову висуває ультиматуми, які є принципово неприйнятними для України. Україна наполягає на першочерговості угоди про повне припинення вогню, але Кремль відкидає такий підхід. На цей момент переговорна ситуація виглядає патовою.

Переговори відбулися між Росією й Україною, але їх ініціатором і головною рушійною силою були Сполучені Штати, точніше, президент США Дональд Трамп. Водночас США не брали безпосередньої участі. Роль посередника, а скоріше модератора вони доручили Туреччині. А за собою залишили функцію головного супервайзера (контролера).

З боку США це черговий політичний експеримент. То вони два місяці вели паралельні й окремі переговори з Росією і Україною. І це не принесло позитивного результату, скоріше спровокувало ефект "зіпсованого телефону". Зараз з боку США інша крайність – прямі переговори між воюючими країнами. І це з наївними очікуваннями, за словами Стіва Віткоффа, що достатньо посадити українців і росіян в одну кімнату, і вони швидко домовляться.