Оборонний союз проти Росії: Україна плюс Європа мінус США

Колонка була опублікована на ERR.ee, переклад з відома і дозволу видання

На Європу тиснуть із трьох боків.

Перший і найочевидніший напрямок – це Росія з її агресивною поведінкою і погрозами. Володимир Путін заявив, що якщо Європа хоче війни, то Росія до неї готова і знищить Європу.

Друга й історично набагато неприємніша історія – з-за Атлантики, від адміністрації Дональда Трампа.

І де зберуться двоє, там знайдеться місце і для третього, існує загроза і всередині самої Європи: зростання популярності праворадикальних сил. І це полум'я активно роздмухують як росіяни, так і американці.

США, колишній лідер західного демократичного порядку, опинився біля Трампа, таким чином в одному човні з імперіалістичною та авторитарною Росією, і вважає Європу головною загрозою. У світлі нової стратегії національної безпеки вже стверджується, що на Європу чекає "цивілізаційний захід".

Ці три загрози – плюс війна Росії проти України та ставлення до неї – привернули увагу кількох аналітичних центрів, і вже вийшло кілька відповідних оглядів. Їхній зміст можна резюмувати назвою одного з них: "Європа разом з Україною проти Росії, але без США".

Тобто значущість України для Європи та її безпеки усвідомлюється щонайменше на рівні аналітичних центрів і, на щастя, дедалі частіше на рівні урядів. У разі останніх, однак, варто стежити за майбутніми виборами у відповідних країнах. До влади можуть прийти сили, які за підтримки США та Росії можуть почати суттєво змінювати уявлення, що склалися.

Один зі згаданих звітів класифікує європейські країни залежно від значення російської загрози для їхньої зовнішньої політики. Фінляндія і Швеція – а також Норвегія і Данія – бачать у Росії довгострокову загрозу, включно з її впливом на Балтійське море та Арктику.

Велика Британія та Польща разом із країнами Балтії вважають, що масштабна агресія Росії проти України лише підтвердила їхнє бачення московського реваншизму та агресивності. Для Франції, Німеччини та Італії російська агресія стала шоком, який змусив їхніх лідерів змінити політику залучення Росії до економічного співробітництва – саме вона домінувала від моменту закінчення холодної війни.

Ці зміни мають досить серйозний характер. Досить поглянути хоча б на опублікований у журналі Spiegel виклад телефонної розмови президента Франції Еммануеля Макрона, федерального канцлера Німеччини Фрідріха Мерца і президента України Володимира Зеленського. У ньому Макрон недвозначно заявив, що Трамп може зрадити Україну, хоча публічно це заперечував. Мерц же зазначив, що американські перемовники – бізнесмен у сфері нерухомості Стів Віткофф і зять Трампа Джаред Кушнер – ведуть свою гру як з Україною, так і з Європою.

Для інших держав, як і раніше, важливе спілкування з Росією: це Угорщина, Словаччина, а тепер, імовірно, і Чехія, а також Туреччина, хоча і з певними особливостями. Туреччина, зокрема, не бажає вступати в протистояння з Росією, але водночас підтримує суверенітет і територіальну цілісність України.

Переходимо до ролі України. Її місце в майбутній архітектурі безпеки Європи ще не визначено, але дедалі ширше поширюється розуміння, що Україна – це передова лінія. Угорщина і Словаччина, ймовірно, вважали б за краще бачити Україну "сірою зоною", яка перебувала б між ними та Росією. І в мене є підозра, що Віктор Орбан, заражений ідеями "Великої Угорщини", не був би проти поразки України – за тієї умови, що Москва як нагороду за послуги подарує йому Закарпаття з угорською меншиною.

Перспективи вступу України до Європейського Союзу, як і раніше, залишаються на порядку денному. У самій країні громадська думка рішуче підтримує цей крок. 70% українців хотіли б членства в ЄС, водночас на Заході Україні підтримка сягає 79%.

Однак тут є пара проблем, пов'язаних із російською агресією.

Одна полягає в тому, чи готовий Євросоюз прийняти країну, яка перебуває у стані війни. Ймовірно, мається на увазі стаття 42.7 Договору про Європейський союз, яка передбачає надання взаємної допомоги в разі агресії, але й досягнення миру не може бути поставлено умовою вступу, оскільки це фактично дало б Росії право вето.

Друге питання – як застосовуватимуться правила єдиного ринку ЄС, якщо Україна не контролює всю свою територію.

І третє питання – можливі зобов'язання Євросоюзу щодо постраждалих від війни територій. Якщо почати закачувати туди кошти підтримки, це може перетворитися на бездонну яму.

Нарешті, залишається питання корупції в Україні, зокрема її прояви на найвищому рівні. Ця проблема також потребує вирішення до вступу.

У всякому разі, Європі вигідно ліквідувати "сіру зону" біля своїх кордонів, починаючи саме з України – як найважливішого стратегічного партнера.

Щодо НАТО, то опитування річної давності показало, що 59% українців на сході та 79% на заході підтримують вступ. Таким чином, питання, скоріше, в самому НАТО: зараз там немає одностайності, і в найближчому майбутньому вона навряд чи з'явиться. Хоча б через позицію США, оскільки оточення Трампа надає перевагу бізнесу з росіянами, а не співпраці з союзниками. З цієї причини Європейський Союз повинен шукати можливості для забезпечення безпеки без США.

І це в умовах, коли трампісти по обидва боки Атлантики намагаються підірвати європейську демократію. Таким чином, необхідно створювати суто "європейську опору" для НАТО.

У доповіді Центру європейських реформ пропонується ідея створення об'єднання, подібного до Західноєвропейського союзу (ЗЄС), що існував колись. У ньому були повноправні члени (країни ЄС і НАТО), спостерігачі (країни ЄС, що не входять до НАТО) і асоційовані члени (країни НАТО, що не входять до ЄС). І у Західноєвропейського союзу також були обов'язкові взаємні гарантії безпеки.

Самостійні дії Європи – це кістка в горлі як для кліки Трампа, так і для банди Путіна. Обидва вони намагаються зіштовхнути Європу в небуття і поділити на сфери впливу. Поки що європейці намагаються, незважаючи ні на що, утримати американців "на борту", хоча для багатьох із них запобігливість перед Трампом видається огидною.

Виникає запитання: чи є у Європи якісь важелі впливу на Трампа? Нещодавно у ЗМІ з'явилася одна пропозиція. Трамп, як відомо, розуміє силу грошей. У руках європейців перебувають казначейські облігації США на суму близько $2,34 трлн доларів. І якщо одночасно викинути їх на ринок, наслідки для США будуть гіршими, ніж економічна криза 2008 року. Можливо, витік цієї інформації у ЗМІ був попередженням Трампу про те, що проти нього можуть бути використані його ж власні методи.

Так чи інакше, залишається лише підтвердити: європейцям слід обрати шлях єдності з українцями проти російської агресії – і робити це без американців.