RU

Мігранти | "Хотіла би продавати хліб". Як Україна насправді зустрічає білорусів, які тікають від терору

12.10.2021, 11:00
Фото – EPA

Ми поговорили з трьома білоруськими сім’ями, які намагаються обжитися в Україні. Це складно. Поки ми писали, одна родина переїхала до Литви

Із серпня 2020 року у Білорусі тривають жорстокі репресії влади проти власного народу, з країни виїхали сотні тисяч білорусів. За перші сім місяців 2021 року український кордон перетнуло понад чверть мільйона білорусів. Білоруська журналістка Єлена Приходько, яка займається вивченням питання міграції білорусів каже, що  близько 10 000 білорусів намагаються визначити свою подальшу долю в Україні. 

"Вони стикаються з проблемами легалізації та працевлаштування через специфіку законодавства. Деякі переборюють, а деякі їдуть у країни, де для білорусів створені більш дружні умови", – каже Приходько. 

Цифри це підтверджують: із початку 2021 року до серпня, Польща видала білорусам 90 000 віз (9000 гуманітарних), а Литва – 20 000 віз. 

В Україні білорусам візи не потрібні, але з серпня 2020-го до липня 2021 року посвідки на тимчасове проживання в Україні оформили трохи більше ніж 3000  білорусів, майже 500 осіб отримали дозвіл на постійне проживання. Ще дев’ять білорусів в Україні визнали біженцями, і тільки двоє отримали статус осіб, які потребують додаткового захисту. 

Скільки білорусів живе в Україні не намагаючись легалізуватись – ніхто не знає. 

"Таку статистику практично неможливо відстежити. Вони ж ніде не реєструються", – каже Паліна Бродік, координаторка Free Belarus Center. 

Українська влада неодноразово заявляла, що Україна відкрита для білорусів, які потерпають від репресій. Але на практиці радіють далеко не всім. Закріпитись в Україні досить легко IT-шникам і високооплачуваним спеціалістам. Ще 4 жовтня 2020-го президент України Володимир Зеленський підписав указ про лібералізацію міграційних правил для білоруських ІТ-спеціалістів.

Але як білоруси-не айтішники працюють в Україні? LIGA.net поспілкувалася з трьома мігрантами з Білорусі, які за останній рік приїхали в Україну. Нижче – їхні історії.

Марія (попросила не публікувати її прізвище та фото), Одеса. У Білорусі працювала агентом з нерухомості.

В Україні я з липня 2021 року. У мене був досить комфортний приїзд, бо мала тут подруг, які вже чекали на мене. Вони теж релоканти – виїхали раніше і вже трішки тут облаштувалися. Перші дні у Києві я жила у хостелі, який вони для мене орендували. 

Я не шукала роботу одразу, а займалася питанням житла та допомоги. Перші дні знайомилася з фондами, правозахисними організаціями, діаспорою, планувала, як житиму далі. 

У Києві роботу не знайшла. Через два-три тижні приїхали мої діти. Вирішили переїхати в Одесу, бо в столиці орендувати житло дорого. У фінансовому плані в Одесі виявилось дійсно простіше. Окрім цього, нам було важливо, що поблизу є море.

Спочатку шукала роботу через соціальні мережі: Telegram-канали, на кшталт "Работа в Одессе", та Instagram. Разової роботи досить багато, навіть на вихідні. Якщо моніторити оголошення тричі на день, можна щось знайти. 

Через місяць перебування в Україні я знайшла постійну роботу. Влаштувалася покоївкою в курортному містечку Затока. Ніколи не думала, що буду працювати на такій роботі, але це не принижувало мою гідність та цінності. Я була до цього готова.

З оформленням було доволі просто: документів не треба було. Можливо, роботодавцям було б приємно дізнатися, що у мене є санітарна книжка, однак, відверто, в Україні її можна купити за кілька годин. Тобто проходити реальну медкомісію не обов’язково. 

У іншому разі мені було б важко це зробити. Я не громадянка України, нерезидентка, у мене немає реєстрації. За великим рахунком, я працювала в Затоці без документів.  

Але роботодавці виконали всі умови, виплатили гроші. Тоді зрозуміла, що в Україні цілком можливо так працювати, та почала шукати більш зручні способи заробітку. 

Спочатку розглядала варіант працювати водієм у таксі Bolt. Жодні документи не потрібні, крім фото водійського посвідчення та заяви на оренду авто. У мене великий водійський стаж, але я ніколи не таксувала. В Україні все дуже просто – тобі дають в оренду автомобіль, на телефон встановлюєш застосунок. Ні звітів, ні начальників. Сам обираєш графік роботи, це зручно, коли у тебе двоє дітей.  Заробіток ділиться 50/50: 50% – мені, 50% – власнику машини; пальне – теж 50/50. 

Але, зваживши всі ризики, я не пішла в Bolt. Дуже багато ризиків: машина не моя, вона не застрахована, я не знаю міста, не маю досвіду таксування, не вмію так колоритно водити, як це роблять одеські таксисти. Якби хоч машина була застрахована, я б могла повернутися до цієї ідеї.

Стала думати, а де б я дійсно хотіла працювати. Вирішила, що це буде сфера обслуговування. У Білорусі я була агентом з продажу нерухомості. Мені захотілося знову продавати, не вигадувати щось незвичайне, але водночас робити людям корисне. Вирішила, що буду працювати в булочній, продаватиму хліб.

З’ясувалося, що в Одесі всі булочні мережеві, а в такі організації наймають лише офіційно, а для мене це складно. Щоб влаштуватися до них на роботу, мені потрібно мати тимчасову посвідку на проживання, або хоча б реєстрацію, податковий код, паспорт та санітарну книжку. Треба мати також нотаріальний переклад паспорта. Це мінімальний пакет документів, який дозволить мені працювати десь офіційно в Україні.

Зараз я в процесі оформлення податкового коду та реєстрації за місцем проживання. 

Рівень зарплат в одеських булочних невисокий – близько 10 000 грн: здається, ідея продавати хліб захоплює не лише мене. Деякі власники булочних уже знають мене, я їм постійно телефоную і кажу, що ще тут і хочу працювати у вашій булочній. Роботодавці реагують по-різному, коли чують, що можу поїхати, тому розумію, чому у них зникає ентузіазм мене працевлаштовувати. Таких, як я, готові наймати, коли немає вибору, або коли хочуть допомогти. Останніх досить багато.

Отримання тимчасової посвідки на проживання в Україні можливе кількома способами. Наприклад, працювати в компанії, де тобі офіційно платитимуть більш як 60 000 гривень (10 мінімальних зарплат. – Ред.) на місяць. Для мене це не варіант. Інший спосіб – робота волонтера в громадській організації.  Я вже з’ясувала, що волонтерство можна купити, у середньому за $300. Існують фіктивні ГО, що торгують цим статусом. 

Ще є варіант укладення шлюбу з українцем, і тоді ти автоматично отримуєш тимчасову посвідку.

Загалом увесь набір документів може коштувати приблизно $500. 

Як кажуть, в Україні все можна купити.

Зараз я хочу оформити мінімальний пакет документів, щоб майже легально працювати. Далі, якщо захочу, буду легалізовуватися і користуватися правами нерезидента, який легально проживає в Україні.

Але моя мета – повернутися в Білорусь.

Єлена, Київ. У Білорусі працювала начальником торговельного відділу.

18 червня 2021 року ми приїхали у Харків, а ще через три дні – у Київ. Я отримала допомогу від Free Belarus Center (правозахисна організація, яка надає гуманітарну допомогу білорусам в Україні, зокрема юридичну та психологічну. – Ред.): вони оплатили хостел на перші дні. Також нас підтримала Настя Базар, яка відкрила Білоруський хаб у Києві. 

Коли вона дізналася, що я на вокзалі з сином, забрала мене до себе. Потім зі мною зв’язалася Анастасія, яка допомогла нам – орендувала трикімнатну квартиру, де ми живемо й зараз. Я багато допомагаю білорусам: у квартирі проживають три сім’ї, 16 людей. 24/7 спілкуюсь із білорусами, зустрічаю їх. Нещодавно їздила забирати жінку з кордону.

На другий день перебування в Києві я знайшла роботу. В Білорусі працювала начальником торговельного відділу на фірмі, яка має дочірню компанію в Україні. Тому я зателефонувала у білоруську фірму зі словами "Рибята, мне патрэбна праца". І мене одразу взяли в українську компанію. Жодних проблем не було. Я знову стала працювати начальником торговельного відділу. Директор запропонував зробити тимчасову посвідку на проживання. Я знаю, що без неї не беруть на роботу. У мене зарплата непогана, тому й одразу запропонували такі умови. 

Але у Білорусі я маю три кримінальні статті, мене шукають, допитують родичів. Через це довелося звільнитися з фірми, щоб у неї не було проблем. 

Білоруську компанію можуть вважати пособником через те, що допомогли мені. 

Коли я пішла працювати на фірму до знайомих, мені запропонували $500 за роботу начальником торговельного відділу. Для Білорусі зараз це великі гроші, я відразу погодилася, а потім порахувала і подумала: "А що це таке? Це ж так небагато".  

Коли білоруси приїжджають в Україну, їм спочатку треба вирішувати питання з документами, а тільки потім – з роботою. 

Я б звернулася до Володимира Зеленського, щоб в Україні зробили, як у Грузії, де білорусам можна перебувати 365 днів. Від цього було б легше всім. Ми могли б працювати десь, поки б знайшли роботу з зарплатою у 60 000 грн. І нам не треба було б погоджуватися на нелегальну роботу. Ми не звикли до цього. В Білорусі давно забули, що таке працювати нелегально, що таке зарплата в конвертах. За це роботодавців ув’язнюють. 

А в Україні  більшість компаній хочуть платити зарплату у конвертах. Коли кажуть, будемо тобі платити $300 на картку, а інше – готівкою, то я боюсь, думаю, що це "кидалово", грошей в конверті можна не побачити. Якби білорусів було простіше взяти на роботу офіційно, то більше компаній це б робили, ми б працювали ефективніше. І менше б білорусів залишалися на вулиці.

Зараз я не працюю. Білоруська ініціатива "Чесні люди" періодично відкриває збір коштів для людей, які втратили роботу. Зараз я з сином живу на $400, які для нас назбирали. 

Складнощів влаштуватися на роботу немає, з документами – є. Коли 180 днів закінчилися, тоді до побачення, їдьте собі. Кому на роботу потрібні люди, які побудуть в Україні лише пів року, а потім поїдуть? Тому багато виїжджають у Польщу.

Ми приїхали в Київ, щоб отримати візу для Польщі чи Німеччини. Але вирішили залишитися, не хочемо звідси їхати. Українці нам ближчі, ніж німці, немає мовного бар'єра. Я не знаю німецької, мій син у школі вчив англійську. Ми не готові кардинально змінювати своє життя. 

Якщо вже жити, то в Україні.

Юлія, Київ – до жовтня 2021-го, зараз Литва.

"Хотіла би продавати хліб". Як Україна насправді зустрічає білорусів, які тікають від терору

Мене звати Юлія, у мене двоє дітей. У серпні 2020 року мого неповнолітнього сина побили працівники районного відділу внутрішніх справ, коли він гуляв центром міста. І вже навесні 2021 року нашій сім’ї довелося покинути Білорусь, де на нас сукупно склали п'ять кримінальних справ за образу представників держорганів. 

Наприкінці квітня зателефонував знайомий зі Слідчого комітету і порадив тікати, ми з сином прилетіли до Києва. Через два тижні чоловік та донька також прилетіли до нас. Тут у сина підтвердилася черепно-мозкова травма.

В Україні нам допомагав Білоруський дім в Україні, Віталій Шишов (білоруський громадський діяч, колишній голова ГО "Білоруський дім в Україні". 3 серпня 2021 року Віталія знайшли повішеним у Святошинському парку в Києві. – Ред.), царство йому небесне, та Родіон Батулін (співзасновник "Білоруського дому в Україні". – Ред.). Вони почали збір коштів на оренду житла для нас. Після того як написала на BYSOL (білоруська краудфандингова платформа, що фінансово підтримує постраждалих білорусів. – Ред.), зі мною зв’язався Андрій Стрижак (засновник краудфандингових проєктів BY_help та BYSOL. – Ред.). Він дав контакт Анастасії та Віталія Лаптєнків (Віталій – очільник інвестиційного фонду Genesis Investments, СEO Genesis Media. – Ред.). Вони платили за квартиру, давали гроші на обстеження дітей.

Родіон Батулін допоміг моєму чоловіку з роботою. На третій день після приїзду чоловіка в Україну, він уже працював. Разом із сином стали встановлювати кондиціонери. Але через два місяці з фірми, на яку вони влаштувалися, перестали відповідати. Далі чоловік працював три тижні сантехніком, це його спеціальність. Він орендував інструменти, що було дуже незручно. Тоді я знову звернулася до Батуліна, і він допоміг влаштувати чоловіка водієм таксі. 

Коли ти працюєш нелегально, тебе дуже легко кинути. Одного разу чоловіку не заплатили за роботу сантехніка. Він же не піде до поліції, бо ніхто тут. Тому здебільшого шукаємо роботу через знайомих. 

Я стажувалася диспетчером у таксі, підробляла в одному цеху, але у мене почалася ремісія астми, тому залишила роботу. Також син пробував себе автомийником. Але пропрацював три дні. За останній день йому не заплатити, він і пішов. 

Дізналася вже в Україні, які документи нам потрібні, щоб працювати легально. Без них ми можемо тут перебувати 180 днів. Але щоб влаштуватися на роботу, потрібна реєстрація за місцем проживання, а для цього – тимчасова посвідка на проживання, а це дуже дорого. Коштує $500. 

Просити статус біженців сенсу я не бачила, бо знала, що лише два білоруси змогли його отримати, тоді як подавалися понад 2 000 осіб. Дуже багато білорусів потребують легалізації в Україні.

Ми подавались на візу до Німеччини, але у захисті нам відмовили. Зараз перебуваємо в Литві, будемо легалізовуватись уже тут, а боротьбу за справедливість продовжимо.

Автор – Стас Врублевський

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Вакансії
Більше вакансій
Керівник служби охорони
Киев Група Компаній ЛІГА
Розмістити вакансію

Коментарі

Останні новини
Популярне